…Мій Андрій… за час нашої розмови вона згадувала про нього разів з десять, згадувала з любовю, із сумом, бо вже ніколи не відкриються двері та ніхто не скаже: «Привіт мамо!». Андрія більше немає.
Невеличкий будинок у селищі Маневичі, біля хвіртки народного депутата Ірину Констанкевич зустрічає жіночка із посмішкою на обличчі і глибоким сумним поглядом. Це мама Героя України Андрія Снітка. Заходимо до хати, і вже з порога все тут нагадує про нього, про Андрія, молодого, усміхненого, щирого, який поклав своє життя на вівтар справедливості у боротьбі за незалежність України.
Андрій Снітко народився у селі Гораймівка Маневицького району. Його самотужки виховувала мати. Коли хлопцю було всього 11, мама Галя захворіла на якусь дивну недугу й померла. Певний час дитиною опікувалася хресна Світлана. Йому шукали прийомну сім’ю. Кілька разів до Андрійка «на оглядини» прямо у школу приходили різні чоловіки й жінки, але ніхто не наважувався його взяти. Хлопчика забрала у свою родину Раїса Халик з Маневичів, яка й сама розуміла, що таке непроста доля…
Андрій загинув 20 серпня 2014 року в бою за Ілловайськ.18-річний хлопець накрив собою гранату врятувавши життя своїх побратимів. Говорили довго… Мама Андрія каже, що їй нічого не треба, бо якщо Бог дає можливість жити, значить це найвища нагорода.
Ще у серпні 2014 року командування батальйону «Азов» вирішило представити 18-річного Андрія Снітка до отримання звання Героя України посмертно. Минуло більше двох років, доки таке рішення було прийняте Президентом України. Для матері «Хоми» найкраща нагорода в тому, що її сина не забувають. Раїса Миколаївна вважає, що він житиме, доки його пам’ятатимуть.
Кажуть, що час лікує рани, можливо й так, але рубці від цих ран залишаються на все життя…
Читайте новини на нашій сторінці у Facebook
Comments