Ще й Тарас Чубай додав магнетизму. Хто не знає цю пісню? Хто не програвав подумки «А вона, а вона…» чи не підспівував гурту «Плач Єремії»? Напевно, той, хто не кохав, хто не втрачав кохання, хто не страждав від безсилля щось змінити… Той і не відчував проникливості, щему цієї пісні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нардеп від Волині Ірина КОНСТАНКЕВИЧ: «Так ніхто не кохав…»
А написана вона Костянтином Москальцем 30 років тому – 25 серпня 1989-го. Небагато пісень української естради витримали випробування часом. Змінюються музичні стилі, смаки, а «Вона» й дотепер не втратила своєї магнетичної сили. Навпаки, така ж актуальна. Не старіє «Вона». У чому секрет пісні, яка стала культовою для кількох поколінь українців?
Як усе геніальне – просто, щиро, природно. Мінімум слів і максимум почуттів, «коли несказане лишилось несказанним». Чи не це притягує, зачаровує і школярів, і студентів, і тих, хто старший. «Вона» об'єднала кілька поколінь українців. Це вони ладні багатотисячним хором співати з Тарасом Чубаєм: «… А вона, а вона сидітиме сумна, Буде пити – не п’яніти від дешевого вина».
Про історію написання, про те, хто ж криється за узагальненим «вона», мене часто запитували студенти на лекціях із сучасної української літератури, коли ми обговорювали творчість поета, прозаїка, есеїста Костя Москальця або ж коли розмовляли про романи шевченківської лауреатки Галини Пагутяк (прізвище по чоловікові Москалець). Деталі «тонкі вуста», «я люблю твоє волосся», «моя доле золота» були своєрідними маркерами, що вгадувалися у зовнішності Галини Пагутяк - першої дружини автора пісні. І, напевно, я далі б перебувала у полоні твердого переконаннч, що прототип героїні пісні - це галина пагутяк, якби не прочитала в одному з інтерв’ю Костя Москальця: «Пісню «Вона» я написав, у Львові. Я тоді працював у театрі-студії «Не журись!», виступав як актор-виконавець власних творів. Трапився якийсь проміжок вільного часу між концертами, я не мав що робити, отже, засів з гітарою у своєму тодішньому помешканні на вулиці Сковороди і за три дні склав цю пісню. Сталося це 25 серпня 1989 року.
«Вона» - це більше символічний, ніж реальний образ. Кожна дівчина або жінка може без найменших докорів сумління вважати, що «Вона» - це вона. А проте дівчинка, яка надихала мене в той час, справді існувала. Це Аліна Бжезінська-Лазоркіна. Вона тоді вчилася в музичній школі ім. Соломії Крушельницької, згодом закінчила львівську консерваторію по класу арфи. Аліна вже досить давно виїхала з України, вона тепер мешкає в Шотландії, зробила там чудову кар’єру як арфістка. Між іншим, у мене є пісня «Аліна», яка вже стопроцентово присвячена саме їй. Цю пісню виконує Віктор Морозов, вона записана на диску моїх пісень «Треба встати і вийти».
Зрештою, тут можна поставити крапку у цій історії. Адже автор уже все прокоментував. Але пропоную таки лишити фінал відкритим. Незалежно від того, як склалося особисте життя Галини Москалець (Пагутяк), Костя Москальця, Аліни Бжезінської-Лазоркіної, інших персонажів цієї мистецької історії, «Вона» з особистої стала народною, переросла рамки певного часу, певного покоління. Адже «життя прекрасне» коли у ньому є кохання і невід'ємні його супутники «печаль» розставань, осінній сум утрат. Але «життя прекрасне»! бо «Вона» - це пісня молодих, пісня молодості, пісня кохання.
P.S. Невеликий штрих до роздумів про українську пісню, її геніальних авторів і виконавців. У будь-якій цивілізованій країні така розкручена й улюблена мільйонами пісня, як «Вона, принесла б її творцям мільйони коштів. На жаль, у нас не так… На лікування поетів гроші збирають усім миром, хто скільки може… Але не держава.
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України, фракція УКРОП
"Так ніхто не кохав". Газета "Волинь"
Comments