top of page

«ВОНА» НЕ СТАРІЄ. БО КОСТЬ МОСКАЛЕЦЬ ЗАЧАРУВАВ ЇЇ


Ще й Тарас Чубай додав магнетизму. Хто не знає цю пісню? Хто не програвав подумки «А вона, а вона…» чи не підспівував гурту «Плач Єремії»? Напевно, той, хто не кохав, хто не втрачав кохання, хто не страждав від безсилля щось змінити… Той і не відчував проникливості, щему цієї пісні.

А написана вона Костянтином Москальцем 30 років тому – 25 серпня 1989-го. Небагато пісень української естради витримали випробування часом. Змінюються музичні стилі, смаки, а «Вона» й дотепер не втратила своєї магнетичної сили. Навпаки, така ж актуальна. Не старіє «Вона». У чому секрет пісні, яка стала культовою для кількох поколінь українців?

Як усе геніальне – просто, щиро, природно. Мінімум слів і максимум почуттів, «коли несказане лишилось несказанним». Чи не це притягує, зачаровує і школярів, і студентів, і тих, хто старший. «Вона» об'єднала кілька поколінь українців. Це вони ладні багатотисячним хором співати з Тарасом Чубаєм: «… А вона, а вона сидітиме сумна, Буде пити – не п’яніти від дешевого вина».

Про історію написання, про те, хто ж криється за узагальненим «вона», мене часто запитували студенти на лекціях із сучасної української літератури, коли ми обговорювали творчість поета, прозаїка, есеїста Костя Москальця або ж коли розмовляли про романи шевченківської лауреатки Галини Пагутяк (прізвище по чоловікові Москалець). Деталі «тонкі вуста», «я люблю твоє волосся», «моя доле золота» були своєрідними маркерами, що вгадувалися у зовнішності Галини Пагутяк - першої дружини автора пісні. І, напевно, я далі б перебувала у полоні твердого переконаннч, що прототип героїні пісні - це галина пагутяк, якби не прочитала в одному з інтерв’ю Костя Москальця: «Пісню «Вона» я написав, у Львові. Я тоді працював у театрі-студії «Не журись!», виступав як актор-виконавець власних творів. Трапився якийсь проміжок вільного часу між концертами, я не мав що робити, отже, засів з гітарою у своєму тодішньому помешканні на вулиці Сковороди і за три дні склав цю пісню. Сталося це 25 серпня 1989 року.

«Вона» - це більше символічний, ніж реальний образ. Кожна дівчина або жінка може без найменших докорів сумління вважати, що «Вона» - це вона. А проте дівчинка, яка надихала мене в той час, справді існувала. Це Аліна Бжезінська-Лазоркіна. Вона тоді вчилася в музичній школі ім. Соломії Крушельницької, згодом закінчила львівську консерваторію по класу арфи. Аліна вже досить давно виїхала з України, вона тепер мешкає в Шотландії, зробила там чудову кар’єру як арфістка. Між іншим, у мене є пісня «Аліна», яка вже стопроцентово присвячена саме їй. Цю пісню виконує Віктор Морозов, вона записана на диску моїх пісень «Треба встати і вийти».

Зрештою, тут можна поставити крапку у цій історії. Адже автор уже все прокоментував. Але пропоную таки лишити фінал відкритим. Незалежно від того, як склалося особисте життя Галини Москалець (Пагутяк), Костя Москальця, Аліни Бжезінської-Лазоркіної, інших персонажів цієї мистецької історії, «Вона» з особистої стала народною, переросла рамки певного часу, певного покоління. Адже «життя прекрасне» коли у ньому є кохання і невід'ємні його супутники «печаль» розставань, осінній сум утрат. Але «життя прекрасне»! бо «Вона» - це пісня молодих, пісня молодості, пісня кохання.

P.S. Невеликий штрих до роздумів про українську пісню, її геніальних авторів і виконавців. У будь-якій цивілізованій країні така розкручена й улюблена мільйонами пісня, як «Вона, принесла б її творцям мільйони коштів. На жаль, у нас не так… На лікування поетів гроші збирають усім миром, хто скільки може… Але не держава.

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України, фракція УКРОП

"Так ніхто не кохав". Газета "Волинь"





Comments


bottom of page