«ЗМІНИТИСЯ МАЄ НЕ ТІЛЬКИ ВЛАДА, А Й САМІ ЛЮДИ»


Яка революція була більш ефективною — ​Помаранчева  чи Революція гідності?

  Іван СИДОР, священик трапезного храму Софії Київської, який дзвонами Михайлівського золотоверхого собору врятував Євромайдан  (м. Київ): — У самих назвах цих новітніх революцій ми отримуємо відповідь на запитання: одну нарекли за її забарвленням, другу — ​за духом. Гідність і Свобода — ​це те, чим Творець наділив кожну людину. Революційні події 2013–2014 років стали реальним переломним моментом для нашої держави, бо саме з них починається справжня Незалежність: не в актах, документах, а в наших головах. Що ми маємо зараз? Одну з найсильніших армій Європи, по радіо, на телебаченні більше чуємо української мови, Європа і ряд країн світу відкрили нам свої кордони, а Українська православна церква швидкими темпами впевнено прямує до своєї автокефалії, повної незалежності від Росії, рабинею якої вона була з 1686 року. Пам’ятаю, як 9 березня року 2014-го на Майдані зібралося віче. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні духовенства різних конфесій відправив панахиду по Тарасові Шевченку в роковини його смерті та за загиблими воїнами Небесної сотні. Після неї народ понад 5 хвилин одноголосно вигукував: «Єдина Церква!». А голос народу — ​це голос Бога. І Він прямо на наших очах зараз творить чудо. Через 50–100 років українські школярі і студенти будуть вивчати ці події з підручника «Історія України».  Сергій МЕРЧУК, учасник Революції гідності, начальник патрульної поліції Рівного (м. Рівне): — Звичайно, більш ефективною була Революція гідності. Мінімально вона виправдовує сподівання народу. Відбуваються незворотні процеси в країні: реформа патрульної поліції, де я працюю (маю з чим порівняти), оновлення Збройних сил України тощо. Втім, вистачає і проблем, які нам потрібно ще дуже довго вирішувати. Головний же мінус — ​свідомість громадян, яка зараз на дуже низькому рівні: люди хочуть змін, а робити для цього нічого не хочуть. Я сам узявся змінювати систему, що мені не подобалася, а безліч моїх співвітчизників про ці зміни можуть лише у «Фейсбуці» писати, говорити про них за столом, але жодних дій не роблять, а лише звинувачують владу і всіх навколо — тільки не себе.   Майя МОСКВИЧ,  учасниця Революції гідності, активістка волинського Євромайдану, ветеран АТО  (м. Київ): — На мою думку, не можна порівнювати революції за рівнем ефективності, бо кожна наступна є своєрідним продовженням поперед­ньої. Якби не було Революції на граніті, ми б не мали такої потужної Помаранчевої. На мою думку, не можна порівнювати революції за рівнем ефективності, бо кожна наступна є своєрідним продовженням попередньої. Якби не було Революції на граніті, ми б не мали такої потужної Помаранчевої. Я у той час була ще підлітком, тому запам’ятала лише атмосферу загального піднесення в суспільстві, коли люди змогли відстояти кандидатуру того претендента на посаду Президента України, якому довіряли. У грудні 2013 року, в лютому 2014-го я була в епіцентрі подій на Майдані Незалежності в Києві й мала змогу відчути дух Революції гідності. Вважаю, що вона була глибшою, значимішою від усього, що відбувалося раніше. Її учасники віддавали життя за свої ідеали. Сьогодні дехто каже, що, можливо, ці жертви були даремними. Ми не завершили розпочату справу, ми все ще в процесі. І важко робити якісь висновки, поки в Україні триває війна. Але самопожертва не буває марною.   Олександр ГУЧ, сільський голова, Герой Майдану  (с. Дерно Ківерцівського району): — Помаранчева була репетицією революції. Вона зробила крок на шляху демократичних перетворень, змінила народ. Завдяки їй Ющенко став Президентом. Але не досягла поставлених цілей. Революція гідності була більш ефективною. Янукович утік, члени його уряду порозбігалися по закордонах, як щурі з корабля. Але й у ній є негативні моменти — ​знецінення гривні, втрата Криму. Серед позитивів я б відзначив надання безвізового режиму, а також Томосу українській церкві, визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, декомунізацію, зміну свідомості українців і, зокрема, молоді. Коли в грудні 2013 року я повернувся з-за кордону після лікування, мене запросили до Ворохти, у табір вихователем групи дітей із Сумщини, то це вже були діти іншого «гатунку». Вони відчували себе українцями, вигукували: «Слава Україні!», привезли із собою прапори, просили ставити на дискотеці «Океан Ельзи», а не закордонну музику.   Ігор ГОРДІЙЧУК, Герой України, генерал-майор, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна  (м. Київ): — Революція гідності була більш ефективною. Вона ще не завершилася, але наша спільна перемога вже близько. Ми наближаємося до неї крок за кроком. Помаранчева революція через політичну зраду наших високопосадовців звелася нанівець, але вона не була даремною та безрезультатною, бо дала потужний поштовх та сформувала свідомість тих юнаків і чоловіків, які першими стали на захист України під час російської агресії. Мова про добровольців, котрі йшли на смерть, щоб врятувати свою Батьківщину.   Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України (м. Луцьк): — Хочу привітати всіх із Днем гідності та свободи, який згідно з Указом Президента України Петра Порошенка відзначається 21 листопада. Власне ідея такого відзначення полягала у вшануванні тих, хто відстоював ці ідеали під час Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013-го. Багато думок є з цього приводу, але найголовніша теза — ​урок обох революцій: влада не доросла до свого народу. Спростовуючи вже трафаретний вислів про те, «який народ, така і влада», я все ж вважаю, що в Україні відбуваються два паралельні процеси: становлення державницької нації і формування владної еліти. Але щодо «еліти» маю скептичні прогнози. Темпи, з якими вона кристалізується, і супровідні негативні явища, переконують мене, як і більшість українців (про це свідчить соціологія), що вона не туди рухається. Відповідаючи на питання, яка з революцій була більш ефективною — ​Помаранчева чи Революція гідності, наголошу, що їх не можна протиставляти, а потрібно розглядати як явища послідовні та взаємопов’язані в сенсі прискорення формування нашої ідентичності і самоусвідомлення як європейської сучасної нації. Звичайно, до очевидних результатів Революції гідності зараховуємо європейську інтеграцію, безвіз і усунення злочинної влади Януковича. Це дуже важливо в контексті розуміння прагнень нашого народу.   Богдан ШИБА, луцький міський голова  2006–2010 років  (м. Луцьк): — По-перше, жодна з них не закінчилася, і Революція гідності є продовженням Помаранчевої. Тому кожна дала певний позитивний поштовх. Помаранчева революція продемонструвала, що український народ насправді вже дозрів до рівня цивілізованого, який не дозволить маніпулювати собою на виборах. А Революція гідності не дала звернути з європейського шляху. І ці революції завершаться тоді, коли Україна стане правовою державою, коли виконуватиметься Конституція. До цього треба йти. Не обов’язково має бути ще один «гарячий» етап. Думаю, це буде досягнуто еволюційним шляхом.    Василь ПРАДІД, голова первинної організації Незалежної профспілки гірників України ДП «Передпускова дирекція шахти № 10» (м. Нововолинськ): — Я думаю, що обидві — ​і Помаранчева, і Революція гідності — ​довели всім, що український народ прагне жити в правовій державі, а не в такій, де панують корупція і бандитизм. Але чомусь завжди в народ «пролазять», і в результаті виграють не пересічні громадяни, які відстоюють своє право на достойне життя, а негідники та злодії, котрі тільки й мріють дорватися до влади й набивати свої кишені. Водночас вважаю, що Революція гідності була більш ефективною, адже тоді держава стояла на грані розвалу, повного краху. Крим, газотранспортна система могли перейти до Росії. А ми відкотилися б на багато років назад, і про цивілізовану, європейську державу могли забути. А жити так, як у Російській Федерації, — ​найгірше, що чекало б у майбутньому Україну.   Ігор ЛУЦЕНКО,  народний депутат України  (м. Київ): — Безумовно, Революція гідності. Тому що привела до набагато глибших змін у суспільстві, попри спроби реваншу. А після Помаранчевої все-таки це сталося — ​із приходом до влади Януковича. Нині ми цього взагалі уявити не можемо. Але і Революція гідності ще далека від завершення, бо повалили режим, а процес будівнитцвапринципово нової держави ще триває.   Андрій РОЗТОКА, паралімпійський чемпіон з футболу‑2004, радник голови Волинської облдерж­адміністрації (м. Луцьк): — І одна, і друга революція поки що не досягла своєї ідейної кінцевої мети — ​кардинальної зміни життя у всіх сферах. Тобто інших підходів людей до роботи, до відповідальності… Адже змінитися має не тільки влада, а й самі люди. А це поки що сталося не скрізь. Я був учасником і одної революції, і другої. І після кожної намагаюся змінити те, що в моїх силах. Адже сама по собі революція не змінює нічого. Вона — ​хірургічний поштовх, після якого кожен щось змінює на своєму місці. Тож працюю, не опускаю руки і зберігаю оптимізм. Соня КОШКІНА, шеф-редактор інтернет-сайту LB.ua (м. Київ): — Тоді ще треба згадувати і Революцію на граніті. Кожна з них мала своє історичне значення в той період, коли відбувалася. Применшувати чи перебільшувати їх я не хотіла б. Не можна виділити якусь одну з них і сказати, що ця революція мала більші історичні наслідки, ніж інші.   Володимир КАРПУК, народний депутат України  V та VІ скликань (м. Луцьк): — Я вважаю, що і одна, і друга революції мали величезне значення. Попри небажання опонентів бачити цю значимість. Насамперед збереглася Україна як незалежна держава — ​і в 2004-му, і в 2014-му. Без першої революції не було б і Революції гідності. Не стався б отой здвиг у свідомості людей, розуміння, що з тією владою, яка була, ми б втратили свій суверенітет і незалежність. Революція не вирішує все — ​вона просто відкриває вікно для нових починань. І Революцію гідності кожна людина має зробити у своїй душі та свідомості. А загалом висновки про такі епохальні речі треба робити через більше років, ніж минуло.   Тарас ЧОРНОВІЛ, депутат Верховної Ради  V, VI, VII cкликань (м. Київ): — Помаранчева революція, як бачимо, абсолютно нічого не змінила. Це було народне обурення, цілком контрольоване, хоча і мало підтримку в різних регіонах країни. Зараз очевидно, що Ющенко був кращим за Януковича, але вже за дев’ять місяців після приходу до влади він почав домовлятися з регіоналами і, крім риторики, за цей період фактично нічого не змінювалося. Навіть Кучма після президентства Кравчука більше замінив людей у владних кабінетах, ніж Віктор Андрійович. Революція гідності кардинально все змінила, ми живемо насправді в іншій країні. Але дуже сильно і представники «Опозиційного блоку», і «Батьківщини» нав’язують нам тезу, що тепер гірше, ніж за Януковича. Ця думка має суто кон’юнктурний характер, бо навіть той, хто її висловлює, розуміє, що це неправда. У нас зовсім інша система орієнтацій та підхід до боротьби з корупцією: тоді її очолювали, а зараз, хоч і не дуже успішно, викорінюють, отож абсолютно інше ставлення світу до України. Бліц провели  Алла ЛІСОВА, Галина СВІТЛІКОВСЬКА,  Євгенія СОМОВА, Мирослава КОЗЮПА,  Тамара ТРОФИМЧУК, Леся ВЛАШИНЕЦЬ, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК,  Олег КРИШТОФ, Василь УЛІЦЬКИЙ для Волинь Читайте новини на нашій сторінці у Facebook