За перше півріччя 2020 року в Україні зафіксовано більш як 96 тисяч звернень щодо домашнього насильства. Це вдвічі більше, ніж за першу половину минулого року. Але за даними громадських організацій, потерпілих щонайменше у 10 разів більше, 90 % з них – жінки.
Проблема насильства у нашому суспільстві все ще залишається певною мірою табуйованою темою. Жінка, боячись осуду, терпить дії кривдника і часто приховує це навіть від найрідніших людей. А поруч з тим у таких сім’ях кривдити вчаться і діти. Деструктивна поведінка стає для них нормою, адже вони постійно є її свідками.
Жінки часто воліють мовчати про свої потерпання ще й тому, що не знають, куди звернутися за допомогою. На Волині нині лише один спеціалізований заклад – центр соціально-психологічної допомоги, де можна упродовж трьох місяців знайти прихисток та сховатися від кривдника. Потрапити туди можна лише за направлення соціальних служб чи поліції. Перебувати у центрі жінка сама чи з дитиною може протягом трьох місяців. Тут з нею працюють психологи, можна отримати юридичну допомогу. Про таку можливість жінки з сільської місцевості практично не знають. А навіть, коли й дізнаються, то дістатися до Луцька їм часто у кризових ситуаціях немає як.
Окрім того бюрократичні процедури стримують багатьох жінок, аби звернутися за допомогою, а таке короткочасне перебування у центрі лякає.
Практично у ста відсотках випадків жінка потребує допомоги вже і негайно, коли її безпеці загрожує агресор.
У Європі до розв’язання даного питання підходять по іншому. Тут функціонують шелтери – притулки для людей у надзвичайних ситуаціях. Важливою ознакою шелтера є можливість потрапити туди швидко.
У січні 2019 року набув чинності Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Вперше в Україні запровадили кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Цей закон передбачає також створення державних притулків, у яких можна жити до 3 або до 6 місяців і отримати комплексну допомогу.
У той же час таких притулків в Україні надзвичайно мало. А у деяких областях, як, наприклад, у Львівській, вони функціонують виключно завдяки громадським організаціям.
У сільській місцевості поруч з тим, що відсутні притулки, жінки практично не знають, куди їм звертатися навіть за психологічною допомогою, якщо переживають насильство. Водночас, результати різних досліджень, які проводилися громадськими організаціями в Україні, вказують на те, що від домашнього насильства мешканки сіл потерпають дещо частіше у порівнянні з жительками міст. На цих територіях однозначно потрібно посилювати інформаційні кампанії щодо захисту від кривдників.
Про проблему домашнього насильства часто розповідають і жінки мого 23 округу, левова частка якого – це саме сільська місцевість. Однією з найголовніших причин цього явища називають безробіття, яке в свою чергу призводить до збільшення випадків зловживання алкоголем чоловіками і як наслідок – до зростання проявів ними агресії.
Разом з колежанками Жіночого руху «ЗА МАЙБУТНЄ» народна депутатка Ірина Констанкевич працює над розробкою нових програм та механізмів щодо збільшення кількості притулків для жінок та дітей, які потерпають від насильства, забезпеченням доступу до інформації про захист прав. У радах різного рівня вже чимало наших депутаток. Безпека жінок – це один з пріоритетних напрямків нашої роботи.
Comments