top of page

СТОБИХВА - СЕЛО КУДИ НЕ ЇЗДЯТЬ АВТОБУСИ, АЛЕ ТУТ Є ЦІЛЮЩА ВОДА І ЧУДОТВОРНА ІКОНА


Стобихва — село унікальне. Тричі його мешканців виселяли, а вони щораз поверталися. Може, тому, що снилися їм на чужині мальовнича річка Стохід та сільські криниці з доброю водою.

У Першу світову війну Стобихва зазнала великих руйнувань. Будинки під солом’яною стріхою згоріли, а всіх мешканців села було евакуйовано. У 30-х роках минулого століття Стобихва опинилась у зоні Поворського військового полігона. Польські власті виселили населення з околишніх хуторів. З приходом радянської влади у 1939 році тут створили колгосп імені Сталіна. Тих, хто не хотів писати заяв про вступ до колгоспу, вислали у сталінські табори в Сибір. У 50-х роках знову почалося велике примусове переселення Стобихви у зв’язку з розміщенням поряд найбільшого в Західній Україні того ж таки Поворського полігона. Та поліщуки не поспішали зриватись з мальовничих берегів річок Стобихівка і Стохід, хоч на городи нерідко падали бомби. Вижила, відродилась невмируща Стобихва.

















Та найбільше диво — це самі мешканці Стобихви. Вони впевнені, що їхнє село, в якому зараз лише 57 душ, відродиться, стане знову містечком. Та найбільшою проблемою цього села сьогодні є те, що всі їх землі належать Поворському полігону, то ж, побоюються чи їх знову не виселять. Але мине час, впевненені  стовбихвівці, селитимуться тут люди і на постійне місце проживання. Стобихва не зникне з карти України. Треба лише, щоб  сюди регулярно ходили автобуси, щоб як і колись працював магазин, щоб місцева влада подбала про залучення селян до зеленого туризму. 

Дорога до Стобихви з Луцька неблизька — 170 кілометрів. Можна кілометрів на сорок її скоротити, але чи буде швидше їхати через лісові нетрі?  Як і раніше, приїзд сторонніх людей тут — подія. Радо зустрічали селяни народного депутата Ірину Констанкевич, бо, як кажуть стобихівці, народні депутати до них ще не приїздили.

Сільський голова Василь Смолярчук розповідає, що найбільшими проблемами селян є бездоріжжя, відсутність транспортного сполучення, довезення дітей в школу у Великий Обзир, а також кількарічна судова тяганина з Поворським полігоном за їх власні землі.

Нещодавно у Стобихві відбулася важлива подія – відкриття пам’ятного знаку воїнам, що загинули в роки Другої світової війни.

«Це були жахливі часи, тоді ми, маленькі дев’ятирічні діти, вже пасли телята, відбудовували шахти та освоювали цілину», - зі сльозами на очах згадує події того часу місцева мешканка Олена Макарук, яку місцеві жителі без перебільшення називають своїм лідером.

Відтоді, як сто років тому, після Першої світової війни, у селі Стобихва Камінь-Каширського району згоріла старовинна церква Успіння Божої Матері, тут моляться по хатах. В останні роки капличку влаштували в одній з кімнат оселі Надії Євтушок. У 1994 році тут оновилася ікона Миколая Чудотворця. 

Місцеві розповідають,  що до ікони, Святого Миколая, привозять різних людей. І бачили ми тут таке... Привезли якось дівчину, у неї «чорна хвороба» (епілепсія), розум бідна дитина втратила. Привезли її зв'язану, а як сюди завели, то попросилася розв'язати. Вирвалася, ловили в полі. А потім до ікони підвели, затихла зразу. І вже не буянила. Поїхали, не знаю, як і що там далі було. Тяжкі випадки бувають, і не з усіх є вихід. Батьки питають: «За що?» А хто знає? Тільки Господь Бог.

Ірина Констанкевич разом із селянами висадила кущі біля пам’ятного знаку в селі, приклонилася перед чудотворним Образом Божим, побувала біля цілющого джерела.

Місцеві жителі ще довго не відпускали народного депутата, адже проблем, як і у кожному віддаленому селі вистачає, а в Стобихві й поготів. На завершення зустрічі спільне фото на згадку.

Читайте новини на нашій сторінці у Facebook

Comments


bottom of page