Геніальні митці незрідка дивують своїм приватним життям. Там ми знаходимо ключі до розуміння величі їх творчості, злетів і падінь, особистих драм, загалом допомагають краще зрозуміти психологічний портрет. У випадку з Іваном Франком так не виходить. Геніальний український письменник, перекладач, фольклорист, правник, громадський і політичний діяч, твори якого склали лише опублікованих 50 томів і ще стільки ж чекають на друк. Людина – велет, горизонти мислення і осягнення світу дивували сучасників, дивують і нас, які народилися через століття по його смерті. Тоді як особисте життя, стосунки з жінками, а їх було у Франка чимало, спонукають до неоднозначних роздумів, контроверсійних висновків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нардеп від Волині Ірина КОНСТАНКЕВИЧ: «Так ніхто не кохав…»
Шкільні підручники з української літератури досить докладно відтворюють драму двох закоханих молодих людей Ольги Рошкевич та Івана Франка, які не змогли побратися через заборону батьків дівчини. Історія їхніх стосунків на цьому не завершилася, про що він пише у листі до Агатангела Кримського: «Наша любов тяглася 10 літ. Батьки Ольги зразу були прихильні до мене, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 років заборонили бувати в своїм домі, а панну присилували вийти заміж за іншого – посла Озаркевича, брата писательки Кобринської, чоловіка, зрештою, дуже гарного. Це був для мене важкий удар сліди його знайдете в «На дні», у віршах «Картка любови». Вже заміжня Ольга Озаркевич продовжувала листуватися, інколи бачитися з Франком, який був ще й порадником у її роботі (збирання фольклору, перекладацтво, літературні студії). У цьому «любовному трикутнику» максимальну шляхетність, делікатність виявив Володимир Озаркевич, з яким Ольга жила напочатках як у фіктивному шлюбі, про що й пише у листі до Франка, деталізуючи свій сімейний побут з чоловіком: читають, мовчать, займаються господаркою, бесідують, п’ють каву, сплять у великому покої, розділеному фортеп’яном на два «квартали», у нього своє ліжко, у неї своє….Відомий франкознавець Михайло Возняк прокоментує це так, «ніхто не знав, чому він, син пола, громадського діяча, згодився одружитися з «підупалою в громадській опінії» бідною дочкою провінційного священика. Тільки потім все стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування рідних, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув із пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатися корисною роботою, перекладати, писати. З часом Ольга оцінила таку самопожертву чоловіка, хоча щасливою в тому шлюбі так і не була».
Франко натомість не був таким однолюбом і закохувався у різних дівчат, перелік яких склав ще прижиттєвий біограф Василь Щурат і назвав його «Любки Франка»: Юзефа Дзвонковська, Ольга Білінська, Юлія Шнайдер, Анна Павлик, Ольга Кобринська, Целіна Зиґмунтовська…. Це неповний список жінок, які давали розраду поетові, ставали його музами, надихали на шедеври інтимної лірики, такі як збірка «Тричі мені являлася любов». І хоча ці поезії значною мірою пов’язані з нерозділеним коханням до Целіни Зиґмунтовської, польки, яка працювала на пошті, не симпатизувала поетові, ігнорила всіляко, не читала його творів, навіть тих, які їй присвячені. І лише після його смерті таки скористалися причетністю до великого письменника, випросила для себе у радянської влади у передмісті Львова будиночок, відвідувала публічні заходи, купаючись у промінні Франкової слави. Сліпа платонічна любов до жінки-міщанки, яка казала, що її не подобається Франко, бо рудий….А він їй присвятив чимало творів: «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», «Спомин в Ізмарагді» повість «Лель і Полель». Що це? ще один варіант «нерівні душ» чи трагікомічна містична відплата за нелюбов-неповагу-неувагу до вінчаної дружини Ольги Хоружинської.
Про Ольгу Хоружинську критики незаслужено писали мало, адже не муза, не поетичне натхнення (поет присвятив їй лише один вірш). Що ми знаємо про неї?! Це освічена заможна шляхтянка, випускниця Харківського інституту шляхетних дівчат, Вищих курсів у Києві, вільно володіла 4 європейськими мовами ще й мала великий посаг. Саме з прагматичних міркувань оженився 30 річний Франко, в листі їй пишучи про свій намір поєднати Захід і Схід. Натомість Агатангелу Кримському звіряється: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш".
Некохана дружина Ольга народила четверо дітей, стала секретарем і помічником для чоловіка, змусила його здобути вищу освіту у Чернівецькому університеті, захистити докторат у Відні. Весь свій посаг 500 тисяч золотих рублів витратила на Франка: видання журналу «Житє і слово», збірки «З вершин і низин», книгу «В поті чола»…. Виховання дітей, будівництво будинку, господарка, складні стосунки з галичанами, які так і не визнали її своєю, смерть сина, злидні, байдужість чоловіка – багато лягло на плечі цієї тендітної жінки. Можливо, все це спричинило нервові зриви, психічну хворобу, тривале лікування.
Франко помирав самотнім у позиченій вишитій сорочці, обидві нещасливі Ольги пережили поета. Кохання без взаємності проросло у шедеврах Франкової інтимної лірики, але стало драмою життя, неспізнане щастя – «украдене щастя».
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України
Comments