Під’їжджаємо до ошатного двору, що у селі Жидичин Ківерцівського району, біля воріт нас зустрічає він – Микола Петрович Рак, із щирою посмішкою та сумними очима, очима, які бачили війну.
15 лютого 2015 року, його, 56-річного Миколу Рака мобілізували. Чоловік каже, що й не думав ховатися, адже вдома дружина, діти, внуки, тому було важливо, щоб чобіт ворога не зайшов і на рідну волинську землю.
Микола Петрович переконаний, що лукавлять ті, хто каже, що їм не страшно коли йдуть на війну, бо добре розумієш, що звідти можеш і не повернутися. Про війну чоловік згадує неохоче, каже, що доводилося бачити всього, адже це був період найзапекліших бойових дій на Сході України.
Натомість чоловік добре пам’ятає своє повернення із фронту.
«Це було 21 жовтня, повертався я одеським потягом, на вокзалі мене зустрічала моя родина. Що я тоді відчував словами передати важко», - ділиться враженнями атовець.
Микола Петрович каже, що захищати рідну землю потрібно понад усе, однак прикро, що тоді у найважчі роки війни, коли були потрібні, вони не задумуючись взялися до зброї, а сьогодні влада про них забула.
«Добре, що в нас є одна людина, в нашому Ківерцівському районі, яку ми всі знаємо та поважаємо і до якої ми можемо завжди звернутися. Це наш народний депутат Ірина Констанкевич. Знаєте, коли ми до неї йдемо, то знаємо, що допоможе і порадить. Ви пригадуєте, який був той 2015 рік? Не було нічого, хлопці в резинових капцях воювали. І ось коли мене мобілізували, Ірина Мирославівна відгукнулася і допомогла придбати все необхідне екіпірування. Тож коли я їхав у пекло війни, то знав, що я захищений. Я дякую Богу за милість, а Ірині Констанкевич за допомогу. Я повернувся живий», - розповідає атовець.
Микола Рак розповідає, що і після повернення вони, атовці, постійно звертаються до свого народного депутата.
«Я вірю в те, що вона знову буде народним депутатом, і ми, атовці, знову будемо йти до неї і ділитися своїми проблемами та радощами і вона нас почує», - переконаний Микола Рак.
Читайте новини на нашій сторінці у Facebook
Comments