Єдина жінка з шести волинських народних депутатів ВР восьмого скликання. Одна з тих небагатьох, хто пройшов етапи політичного становлення: депутат міської ради, член міськвиконкому, депутат облради, парламентар. Так, ідеться про Ірину Констанкевич, доктора філологічних наук, професора. Нині вона, народний депутат України від виборчого округу № 23, – гість «Волинської правди».
Чому й зараз Незалежність треба виборювати? Чи доведеться Україні дбати і про західний фронт? Які ідеї об’єднують народних депутатів-волинян? Наскільки це жіноча справа – влада, політика? Чинному парламенту вдасться працювати ефективно, коли країна занурюється у каламутні води перманентної виборчої кампанії? ВР восьмого скликання ухвалить новий виборчий Кодекс?
Як змінилася ситуація на Волині після призначення Президентом нового голови ОДА? Мають реальні припущення версії експертів, начебто Київ вирішив віддати область під контроль двох політико-бізнесових груп? На яких проблемах Волині та держави загалом акцентують увагу виборці округу №23? Наскільки загрозлива перспектива чергової втрати Україною державності та того, що і нинішнє національне відродження може стати розстріляним?
З приводу проблематики, означеної цими та іншими запитаннями, висловлюється народний депутат України Ірина Констанкевич.
«Я не хочу високих, пафосних слів»
– Нещодавно Україна, за умов, коли вже п’ятий рік триває російська агресія, відзначила 27 річницю Незалежності. З яким настроєм і сподіваннями Ви, Ірино Мирославівно, зустріли це знакове національне свято?
– Якщо перші роки нашої Незалежності додавали ейфорії, піднесення, всеперемагаючої тотальної віри у те, що нарешті ми таки вибороли свою державність, маємо шанс постати як сучасна цивілізована європейська країна, то, напевне, поступово цей оптимізм згас. А натомість приходить усвідомлення того, що Незалежність треба виборювати. Ми її отримали мирним шляхом, без кровопролиття як велику нагороду.
Але тепер стає зрозуміло, що має бути велика, щоденна, наполеглива праця для виборювання та відстоювання цієї Незалежності.
– Ви, доктор філологічних наук, професор, тривалий час успішно працювали на освітянській ниві, викладали у головному виші Волині, були проректором Волинського, а відтак Східноєвропейського національного університету імені Лесі України. Наскільки, на Вашу думку, обґрунтовані так звані мовні претензії до нашої держави з боку Угорщини? Політологи та історики попереджають, що після призначення Будапештом уповноваженого міністра в справах Закарпаття нашими сусідами зроблено ще один крок, аби ця українська область повторила долю анексованого Криму. Ви думаєте, така перспектива реальна?
– Розділю запитання на дві частини. Лілія Гриневич, міністр освіти, шукала компромісів із угорською стороною. Але моя позиція як народного депутата (і не лише тому, що за фахом – український філолог) принципова, що зафіксували у голосування у парламенті: у питаннях мови компромісів не може бути; навчання українською мовою повинне здійснюватися від першого класу. Якщо ми – держава й українська мова є державною, то всі за державний кошт повинні навчатися українською.
Я не заперечую того, що навчання повинно здійснюватися й мовами корінних народів, національних меншин. Але в іншій формі! Тому в цій ситуації я була опоненткою до міністерства, яке шукало компромісні варіанти.
Хоча досвід показує, що мовне питання нас розділяє. У цьому переконав і Крим. Там тим сірником стало якраз мовне питання.
«Сили, мудрості, впевненості мені додають виборці»
– З 2016 року Ви, маючи досвід роботи депутата міської, відтак обласної ради, члена Луцького міськвиконкому, – народний депутат України ВР восьмого скликання. Наскільки Вам, пані Ірино, вдається реалізовувати своє «Я» у парламенті? Ви наголошували: «У моїй робочій програмі немає масштабних політичних «дорожніх карт»… Головне – це те, що я буду і надалі представником і лобістом Волині, Полісся». Не нарікаєте на те, що взяли на свої плечі цей тягар обов’язку – і перед Україною загалом, і перед виборцями свого 23-го округу?
– Я прийшла у парламент, коли він уже був сформований. Моє місце як позафракційного депутата, який представляє партію УКРОП, уже апріорі було визначене. Розуміла: мені, не будучи у більшості, буде дуже складно впливати і на вирішення багатьох питань округу. Але якби я заспокоїлася на цьому та прийняла таку позицію, то, очевидно, мала відразу б скерованість на неефективну роботу. Тому моє питання стояло так: і відстоювати свій округ, і, разом із тим, працювати над тими питаннями, які генеруються, народжуються в окрузі, та є визначальними для України. У цьому сенсі – і проблематика, що стосувалася пенсійного законодавства, й освітній сегмент. А також питання (воно особливо актуальне для Маневицького, Камінь-Каширського районів) реалізації молока, оскільки йдеться про демпінговані ціни на цю продукцію. Тут – проблема монополістів загалом по Україні. З огляду на те, що наша держава є аграрною, ці проблеми актуальні не тільки для округу, а й для всієї країни. Ми зараз вийшли на питання сучасного фермерства, спільних українсько-німецьких проектів щодо реалізації агрополітики загалом в Україні.
Тому в парламенті, який був сформований 2014 року, я знайшла своє місце, воно визначене проблематикою 23 округу, роботою в комітеті з питань науки і освіти та моєю передвиборною програмою. І, вважаю, ця перспектива, не обмежується каденцією Верховної Ради восьмого скликання.
– Будете балотуватися до ВР дев’ятого скликання, що заплановані на 27 жовтня 2019 року?
– Так. І буду йти до парламенту від 23-го округу. Я полюбила свій округ, цих людей. Найголовніше, що саме вони дають мені заряд енергії, впевненості, політичної відповідальності. Всьому цьому завдячую моїм виборцям. Адже коли прийшла до Верховної Ради, то була парламентським новачком. Маючи досвід роботи у міській, обласній раді, мені довелося у парламенті розпочинати все з нуля, багато чому вчитися. Але сили, мудрості, впевненості мені додають виборці. Я тепер не знаю, хто кому більше потрібен: я – виборцям чи вони – мені. Набираюся від цих людей добротворчої енергії.
Коли ти спілкуєшся з людьми, відчуваєш, наскільки їм важливо, щоб їхні питання, проблеми чули!
– Про Вас (як парламентаря, особистість) дуже приязно висловилися двоє представників депутатського корпусу від Волині: «фронтовики» Ігор Гузь та Ігор Лапін. З приводу другого, то це стало несподіванкою, адже, здавалося, драматична ситуація, що склалася з результатами голосування у виборчому окрузі № 22, могла б перевести це ставлення у площину непримиренно-ворожу.
– Ми – очевидці того, що політика є часто-густо брудною справою. І коли я йшла у парламент, мене часто запитували: як може людина, яка займалася освітою, наукою, людина з університетського середовища, йти в політику. Тоді я ще не мала однозначної відповіді. Але вже тоді розуміла, що мають бути люди, які в своїй роботі спираються на загальнолюдські, християнські цінності. Політики, громадська позиція і діяльність яких грунтується не на використанні брудних технологій, маніпуляцій, а на інших засадничих поняттях.
Якщо говорити конкретно про Ігоря Лапіна, то дійсно, коли ми разом ішли по двадцять другому окрузі, то він пообіцяв дотримуватися чесних правил. І до якогось моменту, мені здається, все так і відбувалося. За винятком ситуації, коли приїхав Парубій, до міської ради притягли скати….. Але це в минулому.
Тому, коли колеги виконують свої обов’язки і є результати їхньої роботи, то я за це їм буду так само вдячна, як і їхні виборці. Тому що ми працюємо для Волині і загалом України.
– Хто з народних депутатів-волинян – Ваші друзі, хто вороги?
– У мене немає такого активного спілкування, тривалих дружніх стосунків за винятком Ігоря Гузя. Дійсно багато запозичувала корисного з його досвіду. Переважно спілкуюся з ним, також з Юрієм Савчуком.
Звичайно, є приклад, коли нам, народним депутатам від Волині, вдалося об’єднатися. Об’єднуючим фактором стала Леся Українка. Тоді готувалася відповідна постанова, яку ми з колегами від УКРОПу зареєстрували. Вона передбачала фінансування до відзначення 150-річчя від Дня народження Лесі Українки. Але в силу того, що ми в меншості, цей проект постанови продовжував лежати і справа далі не рухалася. У кулуарах вдалося довідатися, що так може тривати довго.
Тоді я звернулася до Сергія Мартиняка та до Ігоря Гузя, попросила об’єднати наші зусилля в ім’я Лесі Українки. Cпільно нам вдалося проект постанови проголосувати.
Є ще один приклад – придбання дороговартісного медичного обладнання для Луцької міської лікарні. Спільно ми зібрали суму у три мільйони. І дійсно, хто по півмільйона, хто по 600 тисяч виділили з соцеконому. Це – Ігор Гузь, Степан Івахів, Сергій Мартиняк, Юрій Савчук і я.
Взірцем того, як можна, маючи різноманітні можливості, їх ефективно використати в інтересах області та держави загалом, є Ігор Петрович Палиця. Він – політик, який знаходиться на передовому рубежі впродовж останнього десятиліття.
– Особливо, коли був головою Одеської ОДА. Адже, всупереч напрацьованому алгоритму Кремля, зумів втримати ситуацію, не допустити не просто ще однієї «народної республіки», а втілення путінської мрії про «Новоросію», цілковитий контроль над Чорним морем.
– Ігоря Петровича я знаю відтоді, коли він очолив Наглядову раду нашого університету. А згодом я стала людиною його команди. Мені імпонує ця яскрава особистість і тому, що чітко мислить не просто якимись середньостроковими часовими відтинками, а має здатність (як політик, економіст, фаховий історик) бачити на дуже далеку перспективу. Він бачить та розуміє суспільно-економні процеси глибоко і прагматично. Маючи такий потужний фінансовий ресурс, він багато робить для Волині, Луцька. Власне оці конкретні справи і стали своєрідним алгоритмом дій для інших. Це гарний приклад для наслідування. Йдеться не тільки про депутатів, а загалом про тих, хто визначає парадигму нашого суспільного життя. Якби таких прагматиків, які водночас мають міцну моральну основу, світоглядні принципи, в українському парламенті було більше, то, мені здається, ситуація була б набагато оптимістичнішою.
– У Верховній Раді жінки-народні депутати, які належать до різних політичних таборів, дозволяють собі приятельські стосунки?
– У силу багатьох моментів спілкуюся з багатьма жінками-народними депутатами. Зокрема – з Ольгою Богомолець (вона дуже багато робить для медицини; ухвалення закону про трансплантологію, над яким працювали три роки, – це її заслуга), Марією Матіос (нам завжди є про що говорити), Наталією Новак, Оксаною Продан, Ганною Гопко, Оксана Юринець. Загалом – з багатьма жінками, які є активними депутатами і з ким є про що говорити у контексті того, що стосується нашої роботи.
«Зараз уже всі налаштовані на вибори»
– На початку вересня розпочне роботу чергова сесія Верховної Ради восьмого скликання. Парламент зможе, на Вашу думку, працювати ефективно? Чи він стане заручником політичного протистояння, коли країна занурюється в каламутні води перманентної виборчої кампанії?
– Погоджуюся з вами у тій тезі, що зараз уже всі налаштовані на вибори. Передовсім президентські. Відбувається перегрупування сил, мобілізація. Мені здається, що більшою мірою зусилля будуть спрямовані на те, щоб правильно побудувати виборчі кампанії, аніж на вирішення проблем, які стосуються економічного чи соціального, ширшого суспільного контексту. На жаль. Буде багато маніпуляцій, популізму. Це недобре. А фінансово-економічна ситуація дуже непроста: немає траншу від МВФ, у Пенсійному фонді – дірки, в бюджеті – дірки…
– ВР, за Вашим припущенням, ухвалить новий виборчий Кодекс? Чи, можливо, за нього не варто голосувати, бо у підсумку виборці невеликих областей (як наша Волинська) можуть де-факто не мати своїх народних депутатів?
– У першому читанні Кодекс ухвалили випадково. Це сталося неочікувано для більшості. Тому що там багато таких прихованих речей, які не дадуть можливості провладним партіям зберегти домінуюче на сьогодні становище. Для Волині, як і для інших малих областей, Кодекс може стати також проблемним. Буде внутрішня конкуренція між кандидатами у депутати. І не факт, що цей Кодекс дасть більше позитивів, ніж є зараз.
Та при цьому, хочу сказати, виборче законодавство треба змінювати.
– Хто намагається законсервувати нинішній стан? Чому?
– Влада боїться радикально змінювати виборче законодавство, не маючи гарантій, не прорахувавши, чи буде вона знову на коні, чи ні.
– Очевидно, новим виборчим Кодексом займатиметься вже Верховна Рада дев’ятого скликання?
– Швидше за все. Хоча, напевне, нам варто скористатися досвідом європейських країн. Навіщо бити гулі…
«Шукати шляхи порозуміння»
– Як Ви розцінюєте ситуацію на Волині, де обласну раду контролюють структури, близькі до Ігоря Палиці, а головою ОДА призначено Олексадра Савченка. Як уточнював в інтерв’ю для «ВП» Ігор Гузь, це призначення відбулося на прохання «Континіуму». Київ вирішив «поділити» область між двома потужними політико-бізнесовими групами? Від цього виграє Волинь??
– Не буду коментувати те, чим керувалися Президент і його команда, призначаючи головою Волинської облдержадміністрації Олександра Ілліча Савченка. Я можу говорити по факту. Якщо порівнювати нинішнє керування областю з тим, що робив Володимир Петрович Гунчик, то воно має прогресивні ознаки. Цей стиль керівництва – значний крок уперед. Екс-губернатор у багатьох питаннях зайшов уже у глухий кут. Він не зумів вирішити багатьох питань. Адже результат залежить і від вміння домовлятися, відстоювати інтереси Волині. При цьому треба враховувати, що є депутати облради, голова обласної ради, народні депутати, що необхідно шукати шляхи порозуміння.
Мені прикро про це говорити. Але через таку нездатність екс-голови Волинської ОДА принципово відстоювати перед Києвом інтереси області ми втратили четвертий госпітальний округ. На жаль, у багатьох важливих речах він не був активним.
– Все частіше оприлюднюються песимістичні прогнози з приводу вірогідності реваншу «вічно вчорашніх», повернення нашої країни у сферу впливу РФ. Ви, Ірино Мирославівно, поділяєте це занепокоєння?
– Так. Я вважаю, що Росія буде шукати різноманітні шляхи (і відкрито, й приховано, з великими фінансовими можливостями) для того, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні. Кремль намагатиметься зробити все, щоб повернути нашу державу чи під свій патронат, чи в своє силове поле.
Але, безперечно, це – ідея-фікс Путіна, його маніакальне бажання повернути Україну у сферу впливу Росії.
Спілкувався Віктор Вербич
Фотографував Андрій Мошкун
Читайте новини на нашій сторінці у Facebook
Comments