Ірина Констанкевич: Якщо ви не добиватиметесь у влади важливих для вас речей – нічого не буде


Сьогодні волинські села полишені владою напризволяще і поступово вимирають. Депресія, безробіття, зубожіння населення, погані дороги та майже повна відсутність навіть елементарних умов, – така жахлива реальність життя у більшості із них. Змінити цю ситуацію можна лише об’єднавши спільні зусилля громади і представників народу, тобто депутатів. Саме вони мають стати своєрідними менеджерами, які координуватимуть відносини між владою і жителями конкретного села, залучатимуть сюди кошти та допомагатимуть людям боротися за свої права. Це шлях до європеїзації українського політика, і, водночас, побудови успішного суспільства. Конкретні дії у цьому напрямку останні два роки активно здійснює народний депутат України від «Українського обєднання патріотів – УКРОП», член правління фонду “Тільки разом” Ірина Констанкевич. Днями вона відвідала з робочою поїздкою Камінь-Каширський район. Зокрема нардеп побувала у селах Великий Обзир, Піщане та Верхи, де оглянула результати реалізації ініціативних проектів, на котрі були залучені кошти у 2016 році, а також поспілкувалася з місцевими жителями та спробувала допомогти у вирішенні проблем, які найбільше турбують людей.

Великий Обзир: край світу, депресія та «перше вересня» без десятирічки

 Насамперед Ірина Мирославівна вирушила до одного з найвіддаленіших сіл нашого району – Великого Обзира. Місцеві сумно називають його «краєм світу». Потрапивши сюди, направду відчуваєш себе відірваним від цивілізації: мобільний “тягне” лише у центрі, жахливі дороги, погана медицина та повна зневіра в очах селян, які трапляються на твоєму шляху. Дістатися звідтіля важко навіть до Каменя-Каширського, що казати про Луцьк чи інші обласні центри. А все тому, що маршрутки «бояться» сюди заїжджати, аби не втратити на шляху колесо, а то й два, не побити підвіску. Правда, навіть у такому «пеклі» знаходяться небайдужі люди, які всіма силами намагаються покращити життя громади. До прикладу, минулого року тут був реалізований спільний проект з ремонту дороги по вулиці Підрічна. Як розповідає сільський голова Василь Смолярчук, частину коштів на цю справу вдалося зібрати самим селянам, свій вклад внесла і сільська рада, решту профінансували за рахунок фонду «Тільки разом». Загалом 20 тисяч гривень, за котрі було закуплено декілька вантажівок піску. Усі ремонтні роботи виконували місцеві жителі, вони ж надавали техніку.

Оглянувши зазначену ділянку, Ірина Констанкевич залишилась задоволена якістю виконання ремонту шляху. Вона привітала таку ініціативу громади, зазначивши: “У час, коли влада бездіє – це реальний спосіб змінити своє життя на краще”.

Видається, що у випадку з Великим Обзиром усе дійсно так. За словами селян, через поганий стан доріг сюди маршрутки майже не ходять. Добре, коли вдається дістатися до сусіднього села. А так, ні в райцентр виїхати, ні дитину на медогляд відвезти.

На думку Ірини Мирославівни, влада банально не хоче ремонтувати волинських доріг, тому цього у неї потрібно добиватися. Інакше нічого не вийде.

 – Ви здивуєтесь, але майже в кожному селі, у котрому я буваю з робочим візитом, порушують те ж питання. Сьогодні серед усіх областей України саме на Волині ситуація з дорогами є найгіршою. І проблема тут не в тому, що ваш голова не хоче щось робити чи немає грошей. Такою є влада нашої області. Наразі на область по бюджету перевиконання від Волинської митниці вже виділені кошти. Вони є на рахунках обласної державної адміністрації… Як народний депутат  зробила депутатський запит в Національну службу автомобільних доріг. Там мені підтвердили, що гроші на Волинську область нараховані, з них 12 мільйонів гривень виділено на ремонт дороги Камінь-Каширський-Полиці, але нічого не робиться. Чому – питання до виконавчої влади.

«Врятуйте нашу школу!!!»

Ще однією проблемою, що турбує жителів, залишається питання навчання їхніх дітей. На сьогодні в селі функціонує добротна десятирічна школа, котру щодень відвідує більше 70 дітей. Доїжджають в Обзир “по науку” і дітлахи із сусідніх Стобихви та Верхів. Дивує, та навіть за таких непростих реалій сільського життя вчителі всіма доступними способами намагаються забезпечити малечі належні умови навчання: у школі є інтернат, бібліотека, їдальня, майстерні, навіть невеликий спортзал. Однак через різні причини з кожним роком кількість учнів тут зменшується. Вже тепер їх бракує для наповнення десятого класу. Тож існує цілком реальна небезпека, що зовсім скоро місцеву школу просто закриють. Власне про можливість такого розвитку подій попереджають і в районному відділі освіти. «Якщо школярів не доберуть, то з першого вересня 2018-го року середню школу в Великому Обзирі ліквідують, натомість діятиме лише початкова», – зазначають у відомстві. Правда, що робити з дітьми старшого віку, не береться пояснити жоден чиновник. За відсутності спеціального транспорту по поганих дорогах доставляти їх на навчання в інші населені пункти буде проблематично, або і взагалі неможливо. Залишене без школи, й до того депресивне село, вимре остаточно. Не допустити цього прагнуть батьки, викладацький колектив, а особливо директор Юрій Босак.

За іронією долі школа знаходиться на вулиці Вересневій. Директор тут «бойовий». Влітку 2014-го він добровольцем пішов обороняти східні рубежі нашої Батьківщини. Служив у знаменитій 128-й Мукачівській гірсько-піхотній бригаді. Лише дивом врятувався з “Дебальцівського котла”. Нині 44-річний педагог разом з колегами стійко боронить рідний навчальний заклад. Поки їм це вдається, та що буде далі – невідомо. Як зізнається Юрій Миколайович, не впевнений чи зуміє вберегти школу, якщо не втрутиться хтось зі сторони, скажімо, народний депутат.

– До повного комплекту десятого класу не вистачає п’ятеро учнів. Якщо до початку навчального року не доберемо таку кількість дітей, то середню школу у селі закриють. Залишиться лише початкова. В тому році ми якось втримали дітей, що буде цьогоріч – годі прогнозувати, – каже директор. – У нас є всі умови для навчання: гарні, просторі класи, їдальня, спортзал. Школу варто модернізувати, а не закривати. Та для цього потрібні значні кошти. Зараз нагальною проблемою є спортзал. Це приміщення ми переобладнали із колишньої котельні. Він функціонує, але там немає опалення. Також хочемо старий садок перетворити в школу-садок, аби зробити доступнішою освіту і для найменших жителів села. Частина робіт вже виконана. Проектна документація теж є. Тож покладаємося лише на Вас, Ірино Мирославівно, як народного депутата. Підтримаєте – впораємося, а так...

Погоджується з цією думкою й Ірина Констанкевич. Оглянувши приміщення колишньої котельні, вона була щиро здивована, що його вдалося зберегти. Та пообіцяла добиватися, аби на реконструкцію спортзалу з бюджету виділили 100 тисяч гривень, а також сприятиме вирішенню питання зі школою-садочком.

 – Криком в селі нічого не вирішити. Ви повинні розуміти, що влада за вас дбати не буде. Ніхто не хоче чути, що у нас є села, де проблеми зі школами, немає доріг, чи садочків. Принцип, за яким зараз працює центральна влада: все, що обтяжує бюджет – закривати. Якщо у вас є проблеми з клубами, які не опалюються – закривайте. Значить вони не рентабельні. Є малокомплектні школи – закривайте. “Бо нащо ви мучите дітей?!” – говорять чиновники. – “Що там та вчителька провела один урок, два ні. Яка то освіта?”. Вони гадають, раз сільська рада не може її утримувати, то не треба тієї школи… Моя позиція: ми не повинні втрачати наші школи, клуби, дороги.

Як зазначає депутат, на сьогодні їй вдалося відстояти перед урядовцями волинські малокомплектні школи. Поки що діє мораторій на їх закриття. Та у будь-який час це може змінитися, адже Кабмін не відкидає ідеї ліквідувати такі навчальні заклади, і вже готує нову реформу.

 – Тепер чиновники переключилися на опорні школи, з якими об’єднають менші, – зазначає Ірина Мирославівна. – На мою думку – це неправильно. Слід зберегти малокомплектні початкові школи за принципом «там, де живе дитина – там і навчається». А вже середню школу створити, де є комп’ютерні класи, вчителі іноземних мов, умови для заняття спортом. Сюди дітей довозити. Але для цього держава має забезпечити навчальні заклади автобусами, зробити якісні дороги, що, на превеликий жаль, урядовці не поспішають робити.

Серед озвучених проблем було і погане медичне забезпечення, а точніше відсутність у Великому Обзирі аптеки, чи хоча б локального місця для продажу ліків. На разі придбати їх тут майже нереально, тому селяни змушені лікуватися народними методами, або замовляти медикаменти на “чорний день” через знайомих, чи друзів. У 21 столітті, погодьтеся, це виглядає якось дико.

Вислухавши присутніх, народний депутат пообіцяла найближчим часом поспілкуватися з представниками «Волиньфармпостач», аби вони допомогти вирішити дану проблему.

Піщане: прогрес серед занепаду, швидка-раритет і холодні класи

Піщане мало нагадує елітну Конча-Заспу: тут немає хороших доріг, центрального водопостачання, тим паче природнього газу. Часом зі зв’язком теж проблеми. Та в чому ці села схожі – так це в дієвості. Більшість українських громад, якщо в їхньому населеному пункті немає храму, десятиліттями чекають спонсорської допомоги для його зведення. Але не піщанська. Декілька років тому місцеві жителі своїми силами збудували храм, а ось нещодавно взялися за пожежне депо. Взялися і успішно досягли запланованого. Зараз воно обслуговує чотири навколишні села. Цим самим селяни ще раз довели, що коли діяти спільно, то справи робляться.

На даний час підтримка проектів ініціативних громад є пріоритетним напрямком діяльності фонду Ігоря Палиці “Тільки разом”. Тож Ірина Констанкевич просто не могла оминути увагою згадане село під час свого робочого візиту. У Піщаному народний депутат особисто побувала в пожежному депо, поспілкувалася з його працівниками, сільським головою, а також заслухала пропозиції активних селян.

Найперше Ірина Мирославівна ствердила свою незмінну підтримку піщанській громаді та відзначила її помітний поступ у справі осучаснення інфраструктури села.

 – Те, що ваше пожежне депо сьогодні існує, – це щось неймовірне, – сказала вона присутнім. – Ви молодці, маєте гарне приміщення.

Пишається таким здобутком і сільський голова Ростислав Смаль. Однак визнає, що роботи ще вдосталь.

 – Ми розширили бокс, а тому крім пожежної вдалося розмістити тут ще і екстрену медичну допомогу. Зараз медична служба проводить цілодобове чергування. Пожежні у нас по виклику. Та залишається невирішеним питання з доукомплектуванням пожежного пункту. Потрібна помпа, а також спеціальний одяг для рятувальників.

Нардеп підтвердила, що знає про озвучену проблему. І сьогодні це питання вже включено в перелік напрямків, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок субвенції на соціально-економічний розвиток територій. Планується, що Уряд виділить для закупівлі пожежного обладнання 80 тисяч гривень.

 – Про те, коли надійдуть ці гроші, можна буде говорити конкретно у липні, після розподілу вільних залишків, – пояснила Ірина Констанкевич.

Потребують селяни і нової карети "швидкої допомоги". Як розповідає один із водіїв Віталій Пікуль, автові вже 35 років і воно постійно ламається. У їхній справі – це неприпустимо. Адже коли рятуєш людські життя, часом на кону кожна секунда.

 – Працюють всі місцеві хлопці. У нас п’ять фельдшерів. Цей автомобіль обслуговує весь кущ – 16 сіл. Мабуть, не менше людей, аніж в Камені-Каширському. Прихопило серце, травмувалася людина – таке у нас часто трапляється, тому потрібно швидко реагувати, аби врятувати життя людини. Робити це на старому авто – надзвичайно важко. В області гіршої машини, аніж наша – немає. Набридли ці постійні ремонти, – обурюється чоловік.

Варто було б прикласти господарську руку і до місцевої школи. Зведена ще в 70-их роках минулого століття, сьогодні вона мало відповідає нормам новітнього будівництва. Хоча дирекція докладає усіх зусиль, аби навіть такий раритет перетворити на сучасний навчальний заклад.

 – Навчається тут 232 учні. В кожному класі не менше 20 учнів. Школа –комп’ютеризована. За рівнем освіти не поступається багатьом міським; щорічно половина місцевих дев’ятикласників вступають у коледжі та училища, – розповідає її директор Степан Демидюк. – Головна біда в тім, що приміщення старе, воно одноповерхове і вже вгрузло в землю. Опалюється навчальний заклад грубками. Добре, що допомагають місцеві лісництва, то з дровами проблем немає. Але цього недостатньо. Хоча ми замінили вікна на енергозберігаючі, зверху утеплення покладене, та дітлахи часто мерзнуть. Адже все, що віддаляє їх від зовнішнього світу – це старі, порепані двері.

Обміркувавши ситуацію, Ірина Мирославівна визнала, що найпростішим шляхом її вирішення може стати зведення тамбуру. Фонд "Тільки разом" готовий профінансувати частину робіт, школі лише слід підготувати проект.

Верхи: школа з дірявим “верхом”, малі пенсії та занедбаний дитячий майданчик 

Верхи – село унікальне, волелюбне, як кажуть, «бандерівське». Споконвіку його жителі покладаються на власні сили, не звикли коритися різним зайдам. Так у період Другої світової війни і до середини 50-их років XX століття тут діяла боївка УПА під керівництвом “Голуба” (уродженця Верхів Миколи Бодасюка), бійці котрої чинили відчутний опір радянській владі. Десятиліттями верхівці вміли та знали як самотужки заробити копійку, не чекаючи на подачки від влади: одні займалися ливарством, інші – лісовим промислом, частина селян свого часу подалася на заробітки аж до Америки. Зараз із виробництва у селі залишилися приватна пекарня, пилорама… та й усього. Роботи майже немає. Але селяни не опускають рук. З початком літа і до пізньої осені вони заробляють свій хліб в лісі: збирають гриби, ягоди, а ще утримують чималі господарки. З цього і живуть. Здавалося б, за таких умов село вже давно повинно вимерти. Та ні. Щорічно класи тутешньої школи повняться веселим дитячим сміхом, а її учні стають переможцями різноманітних олімпіад і конкурсів. Поступово розбудовується православний храм.

Останнім часом прагне до змін і місцева влада. З приходом нового сільського голови Володимира Монця громада взялася активно осучаснювати свій населений пункт. Зокрема, спільно відновили давно занедбану дамбу (здійснений ремонт шлюзу зрошувальної системи, а також розчищені береги – Авт.), аби у випадку пожежі мати звідкіля набрати води. Та вже навіть зарибнили водойму. На цю справу вдалося залучити 41 тисячу гривень, що були спрямовані з фонду регіонального розвитку. Непогана сума, зважаючи, що проживає у Верхах трохи більше 500 жителів, в основному люди пенсійного віку, тому розраховувати відшукати достатньо коштів на місці – годі. Серед минулорічних здобутків – кілька сучасних інтерактивних дощок, які завдяки наполяганням активістів та за сприяння фонду “Тільки разом” нарешті отримала Верхівська дев’ятирічка навзамін фанерним саморобкам, на котрих її учням доводилось писати останніх чверть століття. Але багато проблем залишаються невирішеними.

Як розповідають селяни Ірині Констанкевич, дуже болить громаді аварійний дах одного із корпусів школи, в якому навчаються наймолодші школярі. Старезне накриття протікає та місцями прогнулося. Тому бояться батьки і вчителі, що за першого-ліпшого дощу він запросто може впасти на голови їхнім дітлахам. Обурливо те, що біда ця не нова. Неодноразово про неї говорили на районному рівні, однак добитися правди верхівцям не вдається. Спитаєте, чому? Що грошей у бюджеті немає? Так ні, з цим якраз все гаразд. Просто, як кажуть в нас “сусідське горе не пече”. Ось і змушені селяни шукати підтримки в депутата. Може, хоч той допоможе.

 – Школа стара, збудована ще за польських часів. Навчається тут сімдесят діток: 12 – у першому класі та дев’ять маємо в дев’ятому. Класи невеличкі, опалюються грубками. Є й санвузол. Все, що ви бачите, зроблено стараннями наших батьків і викладацького колективу, – демонструє гості директор школи Ольга Ілляшик. – Намагаємося її своїми силами модернізувати. Ось нещодавно почали вкладати бруківкою доріжки. Та проблема в даху над приміщенням, де навчаються початкові класи. Він ось-ось може завалитися. Як могли його підрихтували самотужки, та чи надовго.

Ірина Мирославівна зазначила, що дане питання взято нею до уваги. За поданням до Кабміну кошти у сумі 100 тисяч гривень будуть виділенні за рахунок субвенції на соціально-економічний розвиток територій. Проте, так як заміна даху є капітальним будівництвом, депутат порадила дирекції спочатку розробити проектно-кошторисну документацію на об’єкт. Тоді вже можливим буде провадження робіт. Зі свого боку, аби пришвидшити процес, профінансувати її виготовлення пообіцяла сільська рада.

За словами Володимира Монця, серед пріоритетних завдань для громади є також реконструкція спортивно-ігрового дитячого майданчику. Пані Ірина відповіла, що реалізувати цей проект можна за рахунок співфінансування з фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».

Цікавили цього дня селян і питання нарахування пенсії, а саме: “Чому не всі діти війни отримують доплату до пенсії? Та як бути людям, котрі мають достатньо стажу, але держава виплачує їм лише мінімум у 945 гривень"?

 – Зараз Уряд планує провести пенсійну реформу. Чи буде в цьому осучасненні закладена пенсія в 945 гривень – невідомо. Вони не хочуть її підвищувати. Осучаснять лише частині громадян. Але побоююсь, що це буде просто механічний перерахунок… Вони обіцяють, що 4 мільйони українців отримають нові пенсії. Та я не дуже в це вірю. Хто мав малі пенсії, вони і будуть малі. Хто мав великі – отримає великі. Сьогодні в нашій країні є громадяни, які отримують по сто тисяч гривень пенсії. До прикладу, щомісячна пенсія екс-голови Нацбанку – 120 тисяч гривень. Та за такі гроші могло б усе село жити. У Німеччині дивуються нашим соціальним стандартам, там не вірять, що вони настільки низькі. Думають, що українці просто не хочуть працювати. Мушу пояснювати, що зараз наша країна перебудовує економіку, триває війна, не подолана корупція серед чиновників. Все це сильно б’є по добробуту України і її населення. Але багато думаючих німців там підтримують Україну, чесно говорять про агресивну політику Путіна, – підсумувала нардеп.

Разом із депутатом побував у селах Олександр ПРИЙМАК