НАШІЙ СІМ’Ї - 31


листопада

У листопаді цього року народний депутат Ірина Констанкевич відсвяткувала 31-шу річницю шлюбу із знаним на Волині адвокатом Миколою Сорокопудом. Вони познайомилися і одружилися у Києві, але вже більше двох десятків років їхня доля пов’язана з Луцьком. Чому Ірина Констанкевич не взяла прізвища Сорокопуд? Яку роль в її долі відіграв… клоун? Ці та інші сімейні таємниці пані Ірина повідала, запросивши до себе додому, де з чоловіком та дітьми мешкають уже шість років. Їхній будинок стоїть на околиці села Боголюби, біля самісінького лісу. Тут затишно і легко дихається. ДІМ ДЛЯ СЕБЕ, ДІТЕЙ І КНИГ Про те, що сімейство Ірини Констанкевич живе дружно із сусідами, свідчить спільна хвіртка у паркані… Чимале обійстя родина доглядає самотужки. Воно охайне та зелене. Будинок – крайній на вулиці. У дворі росте кілька величезних ялин. Вони, як виявилося, ― такий собі кордон між селами Боголюби і Тарасове. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЯК СВЯТКУЮТЬ ВЕЛИКДЕНЬ У РОДИНІ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА ІРИНИ КОНСТАНКЕВИЧ Біля хати є невеличка грядка. У передпокої разом із господарями мене зустрічає Арчі ― пес італійської породи Кане корсо. Собаку подарували господині на день народження.Будинок пані Ірини просторий, хоч і не надто великий. Ірина Констанкевич розповідає, що іноді відчуває ностальгію за старим житлом, що на вулиці Потебні у Луцьку. Там минуло її дитинство. Нині в квартирі мешкає чоловікова мама. СХОЖІ, ЯК БРАТ ІЗ СЕСТРОЮ Ірина з Миколою познайомилися в студентські роки. Обоє навчалися у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Вона – на філологічному факультеті, він – на юридичному. Але корпуси були розташовані у різних місцях, тож зустрітися не випадало. І все ж доля звела їх на канікулах, у Берліні, де у складі студентського будзагону брали участь у реставрації Музею пошти. У день освідчення Микола приніс коханій букет квітів і купленого у Німеччині клоуна, який сподобався Ірині. З того часу вони колекціонують ці іграшки. Кажуть, таке їхнє сімейне хобі. — Я приніс колючі троянди, тоді ж не було голландських, – пригадує Микола. – Всі 25 рублів, що мав, віддав за квіти. Як стояли в бабці у відрі – так всі й забрав. Це було в Києві. Ірина мала тоді 23 роки, я ― 25. Молода сім’я розглядала різні варіанти подальшого життя. Була можливість залишитися у Києві. Як варіант обмірковували переїзд до Сум. Та зупинилися на Луцьку. Вперше Микола тут побував уже в статусі зятя. Ірина Констанкевич не взяла прізвища чоловіка не тому, що воно їй не подобалося. Просто на момент одруження студентка закінчувала навчання і готувала документи для вступу в аспірантуру, і зміна прізвища могла створити проблеми. Це була перша і головна причина. Друга ― Ірині хотілося зробити приємність своєму батькові, який переймався, що зникне прізвище роду. А їхні діти носять прізвище тата – Сорокопуд. Ірина Мирославівна зі сміхом пригадує, як Соломія у дитинстві заявляла: «Виросту, вийду заміж і буду Констанкевич!». Утім, різні прізвища не заважають взаєморозумінню, запевняють Ірина і Микола, які, до речі, схожі навіть ззовні.





Колись у гуртожитку дівчата, побачивши Ірину з красивим юнаком, просили познайомити їх …із братом. Щодо ведення господарства і розподілу обов'язків ― вони такі: за продуктами на ринок ходить чоловік, а кухня – територія дружини. Готує у нас тільки мама, причому робить це напрочуд швидко, смачно, з любов'ю. Ірина може на двадцять чоловік накрити стіл за дві години. Я обожнюю її плов, торти, тірамісу. Шарлотка на сніданок – пальчики оближеш. А як Ірина запікає м'ясо з овочами!

КОМПЛЕКС ВІДМІННИЦІ

До активної громадської діяльності та публічності Ірини Констанкевич близькі люди ставляться із розумінням та підтримують її. ― Вона у нас всюди найкраща. Коли проректором була – студенти мамою називали. Їй усе під силу, ― не приховує гордості за дружину Микола Сорокопуд, знаний у нашому краї адвокат. Сама ж пані Ірина вважає, що секрет її успіху ― в сумлінному ставленні до будь–якої роботи. «Якщо тобі доручили справу, мусиш зробити її найкраще. Мабуть, це у мене комплекс відмінниці», – каже вона.

У Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки Ірина Мирославівна працює з 1987–го. До того рік викладала українську мову й літературу у російськомовній луцькій ЗОШ №5. Згодом трішки вчителювала у 14–й гімназії.

— Ніколи не ставила за мету досягти кар’єрних висот, – запевняє. – Дуже не хотіла бути завідувачем кафедри. До останнього впиралася. Але мене рекомендували, кафедра проголосувала, тож мусила погодитися, хоч і розуміла, що тепер матиму менше часу для себе, для улюблених книг. Наступним випробуванням стала посада проректора. Коли ректор запропонував цей пост, теж вагалася. Розуміла: скажеш «так» ― доведеться тягнути того воза… Але зрештою звикла, навчилася отримувати задоволення від роботи… Так само і з благодійним фондом Ігоря Палиці «Тільки разом». Сьогодні - вона народний депутат України від 23 виборчого округу  та переймається проблемами волинського Полісся як своїми власними. Люди ж тут знають та поважають свого депутата.

P.S. Цьогоріч у родини Сорокопуд-Констанкевич іще одна знакова подія.

«Отак 31 рік спільного щасливого життя не помітно промайнув. Повінчатися встигли! Попереду ще ....?!!! Просимо Бога! Бажаю усім знайти свої половинки, жити в любові, повазі і народжувати гарних розумних дітей», - написала на своїй сторінці у мережі Facebook нардеп Ірина Констанкевич.

Читайте новини на нашій сторінці у Facebook