«ЧИМ ВІДДАЛЕНІШЕ СЕЛО, ТИМ БІЛЬШЕ ПАЦІЄНТІВ»


СТАРЕНЬКИЙ ФАП І БАГАТО ДІТЕЙ

Цього разу на медиків Ківерцівської райлікарні чекало село Карпилівка — відоме на Волині тим, що тут мешкала знаменита родина Фенів, у якій виховувалося 18 дітей! Скільки кореспондентів тут побувало, і не злічити, так само, як і чиновників різного рангу, навіть президента Ющенка, який особисто вручав родині ключі від нового будинку... Проте й сьогодні в Карпилівці — вкрай розбита центральна дорога і стареньке приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, йому вже 70 літ, і на тлі добротних будівель селян воно, оббите всіма вітрами, виглядає вкрай плачевно.

Завідувач ФАПу, корінна карпилівчанка Тетяна Іванівна РАДІОН розказує, що село наразі не приєдналося до створеної нещодавно Цуманської об’єднаної територіальної громади, хоч і амбулаторія, і найближча лікарня розташовані саме в Цумані. Карпилівка з 2300 людей населення воліє господарювати сама. Тут традиційними є багатодітні родини, поясненням чого є наявність у селі однієї з протестантських церков. Уже нині 60 дітей — до року, в дитсадку — 50, у школі — 450, а до 14 років — загалом 800 дітей. Десь у планах — відкриття в селі амбулаторії. А наразі карпилівців обслуговує ФАП: завідувач (за спеціальністю медсестра), акушерка, патронажна медична сестра, медсестра у фізкабінеті та молодша медична сестра (санітарка). Стара табличка на дверях свідчить, що колись тут робили і щеплення, але зараз карпилівська «медицина» — це фактично кілька кімнат без жодної апаратури, бо, наприклад, апарата УВЧ — майже стільки років, як завідувачу (а їй далеко за 50), проте, запевняє Тетяна Іванівна, ця диво-техніка ще працює і навіть без ремонту.

Лікарів у Карпилівці очікували з нетерпінням, бо навіть на вулиці біля дверей зібрався натовп із півсотні людей, заповнений вщерть коридор, а терапевту взагалі довелося приймати публічно, в коридорчику між фізкабінетом і кабінетом гінеколога. Тому завідувачці ФАПу доводилося регулювати чергу пацієнтів словами: «Запускаю чоловіка!»... Щоб не застати раптом на прийомі напівоголену жінку... Але на ці дрібні незручності ніхто з присутніх і уваги не звертав... У тісненькій кабінці медсестра Інна Веселуха знімала кардіограму, а поруч терапевт Наталія Стельмащук невтомно і без перерви приймала пацієнтів уже з кардіограмою. Інна й Наталія прийняли кожна по 45 людей! У гінеколога Людмили Тимощук на прийомі побувало 18 жінок, педіатр Олена Левасюк прийняла 15 діток, а окуліст Ірина Голосай — аж 124 пацієнти! Загалом — 247 людей, і люди йшли і йшли аж до самого вечора... Карпилівка стала дев’ятим селом, у якому вже побувала ця виїзна бригада медиків. «Що віддаленіше село, то більше пацієнтів приходить на прийом. Села у Ківерцівському районі віддалені від районної лікарні і на 60, і на 70 кілометрів. Ось до Сильного рідко ходить автобус, ще й незручний графік, ми вже два листи написали до обласної держадміністрації з цього приводу, але навіть відповіді не отримали. А перевізник дивиться на якість дороги, якою вже й страшно їхати. І що робити людям?» — каже Лариса ГОДИК-ПОНЄДЄЛЬНИК, помічник народного депутата Ірини Констанкевич, з ініціативи якої в Ківерцівському районі, що належить до її округу, і започаткували пілотну програму «Здоров’я — кожному мешканцю села». «ТИСК 200? БУВАЄ!» По дорозі з Ківерець до Карпилівки лікарі пригадували, як старші колеги розповідали про подібні профілактичні огляди не просто по селах, а навіть... на фермі, у полі. До цього по-різному можна ставитися, але це було і діяло. Згадали, що існували навіть колгоспні пологові будинки, бо не було хороших доріг і тодішня влада таким чином наближала охорону здоров’я до людей. «Ось-ось, були б дороги, не треба було б і нам їздити», — констатувала окуліст Ірина ГОЛОСАЙ. Нинішня реформа охорони здоров’я в Україні виглядає доволі віддаленим контентом нинішніх сільських реалій. Наразі в Карпилівці нічого не міняється, і хіба в одній Карпилівці?.. Великі черги довелося побачити в Ківерцівській поліклініці, бо заляканий втіленням попередніх реформ народ спішить отримати направлення на планові операції. Лякають невідь звідки взяті шалені ціни на них у майбутньому. У плані пропаганди реформи влада явно програє службі «баба бабі сказала». Нарешті, як каже завідувач ФАПу Тетяна Радіон, за всю її багаторічну працю в селі ніколи не вели прийому лікарі районної лікарні. А тому зрозумілий ажіотаж навколо приїзду нинішнього «медичного десанту». «В одне із сіл з нами не могла поїхати гінеколог Людмила Тимощук, замінити її взялася колега. Вирішила, що особливої напруженості не буде... А коли прийняла 28 жінок, і чи не в кожної ж — проблема, була в шоці. Загалом тільки по гінекології виявлено багато недобрих, скажемо так, захворювань, і якби не виїзд на село, ще б невідомо, до чого б у жінок справа зайшла. Бо декого треба рятувати вже!»            — каже помічник депутата Лариса Годик-Понєдєльник. Із 45 людей, яких обстежила терапевт Наталія Стельмащук, практично в кожного був високий тиск. «Тиск 200? Буває!» — якось приречено промовила одна з жінок, не сприймаючи паніки лікаря. Я ж, спостерігаючи збоку прийом терапевта, все чекала, чи зробить Наталія перерву, чи відпочине, коли, власне, просто зірветься, бо витримати такі огляди, що хворі йдуть потоком, — непросто. Але жодного разу не розгнівалась, не підвищила голосу, а просила, переконувала обстежитись додатково, радила, виписувала направлення й ліки... Кожен із 45-ти отримав вичерпну консультацію. І так — у кожного лікаря. А назавтра був прийом у Берестяному, від якого до райцентру та навіть до лікарні в Цумані — ще далі. Людей тут на прийомі було ще більше. «У РЕФОРМІ НЕМАЄ ГОЛОВНОГО — ЛЮДИНИ» Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України: — Поштовхом до організації програми «Здоров’я — кожному мешканцю села» стали численні розповіді-нарікання переважно літніх людей про те, як обсіли болячки, як болить і тут і там, а поїхати до лікарні реально неможливо: дорога розбита, поїздка автобусом — дорого, та ще його і нема, лікарня — теж дорого, та й часу немає (хазяйство, кури, корова, городи....). І таке от безпросвіття роками, десятиліттями. Якось так виглядає: що далі людина від районної лікарні, амбулаторії, то менше шансів у неї на ранню діагностику, на ефективне лікування. Отож і спало на думку: якщо не можуть ці сотні чи тисячі хворих дістатися до кваліфікованої медичної допомоги, потрібно їхати до них. Нам пощастило: в Ківерцівському районі ми знайшли підтримку в районній лікарні, і головний лікар, і профільні лікарі — приклад фахівців, які розуміють реальний стан справ «сільської» медицини і тому підтримали наш проект. Що маємо наразі? Ми не чекаємо від уряду, коли ж нарешті будуть освоєні 4 млрд грн на «сільську» медицину, які були надані в бюджеті ще в липні 2017 року (!!!), ми не чекаємо, коли проведуть інтернет у кожне поліське село і почнуть лікувати «дистанційно», ми не чекаємо, доки вмиратимуть селяни лише тому, що порушено головні засади, гарантовані Конституцією: доступна, якісна і безоплатна медицина. Не чекаємо, бо, хоч як там є, як і тисячі людей, не віримо в ефективність «реформ» — напівреформ, імітації реформ, у яких немає головного — людини.

Наталія МАЛІМОН для газети «День», фото автора